І дім наліг на дім,
і вулиць крутія.
У імені твоїм —
ганеба — скорб моя.
Тороси вікон, ґрат,
проспектів, ліхтарів —
за кожним рогом — кат
зі злим острішком брів.
Це він — кивав каштан,
як вишколений шпиг.
Вродився враз паркан:
це я його встеріг!
Це він, це він, це він —
при кожнім вітражі:
Піймався, вражий син,
держи його, держи!
Трамвай тебе затис,
цей мур дорогу втяв.
Куди подіти хист,
що душу запопав?
Прости ж їм, Боже, встид,
і відпусти їм гріх.
Ловці душі в твій слід
біжать з усюд усіх!
- Наступний вірш → Василь Стус – Сьогодні прощальна пора настигає
- Попередній вірш → Василь Стус – Всі райдуги відмайоріли
(Оцінок ще немає)