Додолу мовчки гнуться верби,
покірні грозам і вітрам…
Хай промовчиш, але не стерпиш,
і як ти змовчиш, як ти стерпиш?
Мабуть, кінчити все пора.
Мабуть, за хвилю за прозору
віддав би серце і любов
котромусь із богів на схов:
“Бери!” Я взнав найкращу пору.
А зараз, а тепер,— скажи ж —
нащо тягнути до зупинки,
не знати щастя ні хвилинки,
життя не ставить ані в гріш.
Скажи ж. Непевність гірше смерти,
хоча непевна також й смерть.
Перевернулось шкереберть
і небо навіть хоче вмерти.
