Василь Стус – Дорога важчає і важчає: Вірш

Дорога важчає і важчає,
і в серці віддається даль,
моє одне, лишень побачене,
десь розкололось між проваль.
Іще учора з запальничкою
зріднився ранок у вікні,
утіхою от невеличкою
було оскарження мені,
Твоє оскарження. Над тугою,
над голубим над чорним днем
встає непам’ять із наругою,
встає непам’ять і жене.
І вже не знаєш, хто і звідки ти,
і звідки твій шершавий зойк,
хтось місяць межи сосни викотив,
хтось впав, ридаючи, в пісок,
хтось перетне останні шерхоти,
слова останні розгубив,
орлиних крил вологі клекоти
ти перечув біля ганьби.
Стидайся, буряний і грізний.
Ти бур і гроз.