Дорого дороги, дорого мети
ані не наблизитись, ані втекти.
Рушають окремі, тверді як дуби,
в високому щемі старої ганьби.
Тут путь наша вічна, тут вічний наш шлях
сокира двосічна тне по головах.
Над подимом долі, над сяєвом тьми
проходим поволі, мов тіні самі.
Обачно, обачно виважуй свій крок,
а млосно, а лячно, а скільки морок.
Посовгнувся крок твій — безодня і край.
Урвалися крокви — мій світе, прощай.
Донизу, донизу, де пітьма і смерть,
геть бгаючи кризу свою шкереберть.
Ногою за край не заступиш — твоє,
а Бог починає нове житіє.
- Наступний вірш → Василь Стус – Між галичі й сорок калини кущ поник
- Попередній вірш → Василь Стус – Три дороги довкруги
(Оцінок ще немає)