Дороги серця — як дороги долі,
що заступили всі земні путі.
Тепер буремній укорись сваволі,
котра провадить у новім житті,
де почезають всі орієнтири,
де тільки небо, і земля, і ти.
Тепер своїм дерзанням освяти,
тепер скупай у струмуванні віри
те серце, що забуло власну путь,
той порив, що, немов вітрило в спеку,
геть приопав. Благослови ж далеку
дорогу — ту, котрої не збагнуть,
але котрою біди йдуть щасливі,
котрою бурі й грози прогримлять.
Як коні вороні, твої стоять
бажання — вільно тріпаються гриви.
- Наступний вірш → Василь Стус – Мов цілорічні весни – це життя
- Попередній вірш → Василь Стус – Здається, нас ніколи й не було
(Оцінок ще немає)