Душа із жезлом судії
прийде і стане раптом в дверях,
і — вщухни, гомін! Вщухни, шерех!
Мовчи. Останній суд — її.
Діяння, помисли і спроби —
все викладай і не втаї
і зневіряння, і хвороби,
жалі і радощі свої.
І скаже суд: запам’ятай:
пали себе вогнем пекельним,
хоча й не будеш несмертельним,
та що віддати — те віддай.
- Наступний вірш → Василь Стус – Полтавщино
- Попередній вірш → Василь Стус – Це не рань юнця, що вперше губи
(Оцінок ще немає)