Василь Стус – Душа колюча, мов їжак: Вірш

Душа колюча, мов їжак, де не торкнися жалить
лежить нужденний неборак і сам себе печалить.
Не сподівайсь нізвідкіля, не надійся нікого
говорить горе-немовля: не обберешся злого.
А ти все надієшся, ждеш? А ти все вижидаєш.
Душа пустилась власних меж мов повінь. Ось і маєш.
То хто кого? Чи ти її ачи вона здолає,
долучить смертній течії, що всіх нас поглинає.
Напевне так заходить сказ. Так, певне, сказ заходить
дух забиває раз у раз і дума колобродить.
Не сподівайсь нізвідкіля, не надійся нікого
струмує під веслом земля і чезне. Й слава Богу.
Збирай же тілом синяки, неначе полуниці.
Невже на всі на правіки ми тільки горілиці?