Душа переболіла — ні жалю, ні страху,
у Бога на духу прозоре сяє тіло.
В терновому вінці — останні рви причали,
сказилися начала і звомпились кінці.
Між двох твоїх надсад палає свічка жовта,
але себе оговтуй — і піде все на лад.
Доріже без ножа розпроклятуща доля —
така мені недоля, така мені чужа.
І неба вороння у головах кружляє,
і світ тобі змеркає, бо й світить навмання.
Заціп німі уста. Згадайте нас, братове,
без краю і без мови і віщого хреста.
Заціп німі уста навіки, товариство,
іде вертепне дійство — без чорта і хреста.
Байдужа бродить надокруг чужа байдужа чверть —
і хто нам ворог, хто нам друг — усім біди ущерть.
Додолу голову нагни — нагни і не питай
про чужаницю чужини ані про рідний край.
Це пітьма пітьми, сто чвертей, це дожиття — і вже,
коли од висохлих очей і Бог не вбереже.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ліг горілиць – і подивляю зорі
- Попередній вірш → Василь Стус – І герметичну виснив я труну
(Оцінок ще немає)