Дивлюсь і думаю: це ти
мій ясноокий ніжний болю,
котрого я щодня здоровлю
в нічні години самоти.
Десь там тебе приспала мати
в обачних голубих сльозах.
То наша доля — виглядати,
вік позираючи на шлях
глухий, непевний, зловорожий,
де тьмаво хлюпотять чутки,
минають роки і віки,
бо день повернення погожий
допоки дляється. Дивлюсь
і думаю: чи доведеться
зустрітися чи насміється
з нас доля-доленька. Боюсь
повірити, літа збавляти
на сподівання, щоб колись
з журбою сльози обнялись.
Бо наша доля — виглядати.
Поснулим болем — син — наснивсь.
- Наступний вірш → Василь Стус – З-за ґрат, з-за втрат, з-за німоти
- Попередній вірш → Василь Стус – Траса – біла-біла
(Оцінок ще немає)