І гамори, і гуркоти — нестерпно.
Втішається ошукане життя
із власних ошуканств. А порожнеча
за кілька кроків стала — і стоїть.
І чую й я, що вже не сам — а жертва
себе самого і сліпих бажань
піддатись вічній течії. Даремне.
Доходь самообмежень. То — причал.
Укритися. Сховатися. Втекти
у живосмерть. Не бачити. Не чути
і вирвати із серця тих мучителів,
котрі катують душу сподіванням,
а жити не дають. І час минає,
а з ним життя. І сонце вже на пруг
стає вечірній. Померки. Пітьма.
Безсонна ніч. Горить недремна лампа.
І божевільний пугач десь кричить.
І гамори, і гуркоти — нестерпно.
- Наступний вірш → Василь Стус – Обшукано усі кутки спасінь
- Попередній вірш → Василь Стус – Кохана, щойно я дістав од тебе
(Оцінок ще немає)