Гасав нетяга на коні
в зеленім лузі
він кілька літ, не кілька днів
в турецькій жив нарузі.
З полону втік. Коня дістав
сідло й попругу
і в лузі ворога шукав
і в лузі — друга.
І ось, уволивши йому,
післала доля
самого турка. Тут комусь
урветься воля.
У турка шабля. В козака ж
дубовий бучок.
Мій Боже, промахнуть закаж,
бо вмерти лучче.
По фесці бий. Не упади.
Дивись на лезо,
бо заспівають по тобі
останню мессу.
Майнула шабля. Бучок враз
над головою.
Пора ударити. Пора —
лиш гук луною.
Гасав нетяга на коні
в зеленім лузі,
і гуртувались день при дні
і шрами, й друзі.
