Гей, яром-долиною
спливаймо за водою,
бо вже ані живою,
ні мертвою душа
до тебе не поверне,
біда в могилу ввергне.
Збирай зерно до зерна,
спізнавши одкоша.
Де лози гомоніли,
де сто струмків струміли,
нам надірвали жили,
аж серце стугонить.
Прощай, мій білий світе,
поневажай привіти.
Зірвалися з орбіти —
бо все довкола спить.
Самі качині крики,
стогнення без’язикі
і всі усохли ріки,
пустеля облягла
оазу твого духу.
Терпи, козаче, скруху,
настав оглухле вухо
до божого чола.
Нам велено пробути
усі лиха і скрути
і, не ждучи покути,
зайти за власний край.
Тож хай нам допоможе
земля і сонце гоже,
а ти смертельним дрожем
нас, Господи, карай.
- Наступний вірш → Василь Стус – Життя так тяжко пише мною
- Попередній вірш → Василь Стус – Корися, сину мій
(Оцінок ще немає)