Геть спогади — сперед очей.
Із лиць — жалі, із уст —
колючі присмерки ночей
у цей сорокопуст.
Як став — то вплав,
як брід — то вслід,
як мур — то хоч нурця,
пройдімо лабіринтом бід
до свого реченця,
де щонайвища з нагород
і найчесніша — мста
за наш прихід і наш ісход
під тягарем хреста.
- Наступний вірш → Василь Стус – Лискучі рури власним сяйвом сліпнуть
- Попередній вірш → Василь Стус – Прикрийся мідною горою
(Оцінок ще немає)