Голубіє, рябіє, хмурніє, розлистився спокій,
Як в оголене дерево, в ребра пиряють вітри.
Говори! Говори!
Поспіши тільки виговоритись
І гордись, ти замало був гордим
І задуже був гордий.
Тепер — опростися, дивись.
Краю, каро моя! Кароока Земля.
- Наступний вірш → Василь Стус – Горде тіло моє нецензурне
- Попередній вірш → Василь Стус – Від українських веремій
(Оцінок ще немає)