Гора за горою.
Гора за горою.
Не видно Вітчизни —
світанок не бризне.
А поніч лопоче,
як тіні тополі,
і син мій не хоче
ввижатись в неволі.
Зашемріло шаро
в глухому розпадку.
Прояви, примари
забутого спадку.
День золоторогий
по надрах сколовся
і зашморг дороги
торкає волосся.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ти тінь. Ти притінь
- Попередній вірш → Василь Стус – Колимське сонце стало сторч
(Оцінок ще немає)