Василь Стус – Гориш? – Гори!: Вірш

Гориш? — Гори! Хай полум’я, мов птаство,
щебече по тобі і палахкоче,
стрекоче, заливається, лящить
і повнить душу гомоном останнім,
передкінцевим щебетанням бід.
Та не кричи, знеси долоні д’горі,
мовчанням замість крику охолонь.
Бо крик зрадливий твій. Мовчазну душу
він не просвітлить. Ні. Але спотворить,
і не впізнаєш ти себе, стражденного,
і станеш ти оскарженням своїм
і докором. Заціп уста німотні,
рамена жальні д’горі вознеси
і так — у два потоки — над узвишшя
пролийся водограєм. Тільки це
правдиво позначить твій час останній
без докору і гніву.