Господи, гніву пречистого
благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Вірою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати родила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене од біди вберегти.
- Наступний вірш → Василь Стус – Моє перелицьоване пальто
- Попередній вірш → Василь Стус – О, скільки слів, неначе поторочі
(Оцінок ще немає)