Лешку, Лесь Шалвовичу!
Пам’ять прізвище видзвонить.
Ти бажав слухати
Друже, Лесю, Олександре,
Лесику Шалвович.
Де ті гори, де Карпати,
Татри де твоєї сповіді,
мудрий погляд вороновий
так раптово загубивсь.
Ятаганні гарні брови
за порогом загубились.
Гір твоїх, Кури твоєї
мова горда і гірка.
Отаке твоє поріддя
і рідня твоя така.
На привалі — Цінандалі,
і на тактиці — як сван,
порятуєш, генацвале,
чи Абрам, ачи Іван.
- Наступний вірш → Василь Стус – Високі думи відійшли, як грози
- Попередній вірш → Василь Стус – Передсвітання
(Оцінок ще немає)