Гули високі духи — як вітри
опровесни. Гули високі духи,
і начуванне повнилося вухо
мелодією радісної гри.
Гули вітри. Басив сосновий ліс
і совгалась земля, неначе п’яна.
Оце ти й є, оце ти й є, кохана,
цей голос твій, що окрай переріс.
Кого ж він кличе, тіло молоде
згубивши здавна? О, кого ж він кличе?
Сліпа твоя прамати мички миче,
а сонце йде — мов судний день іде.
- Наступний вірш → Василь Стус – Як соняшник – уже чорнявий
- Попередній вірш → Василь Стус – Занурююсь у зимну чорну воду
(Оцінок ще немає)