Хапав повітря, як вітряк,
Руками. Наморочилось.
Мов воло, погляд мій набряк,
По-о-чалось!
Від коша — бий! Не упади,
Дивись на лезо!
Бо заспівають по тобі
останну мессу!
Вози поскрипують. Вози
Стоять, мов коні…
Грози нема, але грози —
аж очі чорні!
Спішить і лях, і бутурнак,
Спішать і рвуться.
Гаряча настас пора.
Стремена пружаться.
Не пружся, коню мій, постій —
Серпа розкраю,
Іще проллюся в сто потів,
А там — сконаю.
Не рвися, коню мій, не рвись
Шаблюко-жалко,
Спаде громами, як борвій,
і блисне жахом.
Устрелив лях. Димить пістоль.
Вдавився в землю.
- Наступний вірш → Василь Стус – Поетові
- Попередній вірш → Василь Стус – Отож, мені наснилася вода
(Оцінок ще немає)