Василь Стус – Холодна, синяво-полискова: Вірш

Холодна, синяво-полискова,
кучерява од дружніх співів
підвелась на туманах весна.
В шиби дзьобом ударила —
і день зайнявся!
І зразу — Кіндрашівка,
яруги, ченцями ночі —
(Скелі, любові Шипки)
і гіркотою серця
губи запахли.
Виривається, проривається
з невидублених кожухів,
виривається з коміра,
відмахується від роїного реготу
і падає сизо-червоне
пір’я. На диких кронах
ранок видивлений.
Так кінь переходить з клусу
в галоп. В перебіжні трави.
Так радість мою нсзгорнсну
прогнилі спиняють пні.
О, ще — замало.
Замало. Вірте — безкраїше!
Замало. Пружніше вірте
в дикий дзенькіт копит.
Вірте у що завгодно,
вірте в дороги жайворонів,
вірте, що жайвори легенькі,
як жайворовий спів.