Хто б збагнув
оці дороги — без кінця і краю —
мов стріли надвивищень?
самоподовжені? І хто б прорік;
що вертикаль таких самоподовжень
у Вавілонську вежу перейде,
стійку, як вічність?
Штурмувати небо,
бодай і вкрадене?
Та між двома смертями
ми разом пробиваймось до життя.
- Наступний вірш → Василь Стус – Живиця
- Попередній вірш → Василь Стус – Горде тіло моє нецензурне
(Оцінок ще немає)