Хижі модрини, зголілі модрини,
стовбури й жальні пруття-гілля,
душі здубілі без домовини,
землю не їсти — мов кремінь земля.
Штольнею підеш — і заблукаєш,
ось він — твій крес, і твій хрест, і твій креш.
Вже позад себе ся споминаєш,
весь ти скричалий — крицю береш.
- Наступний вірш → Василь Стус – Який бо холод довкруги
- Попередній вірш → Василь Стус – Паду в траву – ридати буду
(Оцінок ще немає)