Василь Стус – Йдуть три циганки розцяцьковані: Вірш

Йдуть три циганки розцяцьковані,
три грації і три покори,
вистукують по бруку кованими
підборами.
Вони ходили на село,
що ген у вибалку міліє,
на людську долю ворожили,
на те, що буде й що було.
А що було — великі напасті,
негоди, ночі без свічок,
і кожен день — ворожі напади,
а те що є? — про те мовчок.
А буде, люди, дивне-диво —
дадуть і хліба і до хліба
і сього року, і на той рік.
Їй-богу, вам не знати горя.
Здасте державі — і собі
що-небудь лишиться.
Он кукурудза на стеблі —
така, хоч вішайся.
Циганки вміють ворожити,
їм ланки не конать, не дніти
у полі, вміють так прожити —
без трудоднів.
Циганки щедрі на слова,
казати — ціпом не махати.
За красне слово — красну плату
чи збіжжям чи грішми давай.
Ідуть звеселені, підпилі,
мов веслами, правують співами
і співом держаться. Мабуть,
от тільки стихнуть — і впадуть.
А села навзнак. Впали села,
а три циганки розвеселені
співають: буде, люде, в вас
і мамалиґа й кислий квас.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Василь Стус – Йдуть три циганки розцяцьковані":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Василь Стус – Йдуть три циганки розцяцьковані: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.