Василь Стус – Кампанелла: Вірш

Що ти мрієш, страднику нещасний?
Що ти мрієш — сонцем світовим?
Грім гримить — громохкий і напасний,
землетрус, і блискавиця, й дим.
Камера твоя — в чотири мури
простору. Віконце. І ланці.
І обличчя — сіре од зажури,
бо зійшлись початки і кінці.
Місто сонця пахне смертним тліном.
Кожен вірш відгонить небуттям.
Світ творити — ницим і уклінним,
і підніжкам — тішитись життям.
Яма крокодиляча і велья
і полледро — тільки це твоє!
Як безобрійна нічна пустеля —
все апокрифічне житіє.
Божевіллям прихистись од люті,
од тортури — смертю прихистись.
Сплять мерці — у кригу мурів вкуті.
Люди — будуть? Чи були — колись?