Кінотеатр стікав проходами,
зал, нахилившись, витікав,
людське поріддя, о народе мій
тебе новий удар спіткав.
Знов чорні тюрми заселилися
і допити, як моціон,
недавні правди помилилися:
рубають віру і закон
ламають, і кати — державцями
готують судний свій синкліт.
Стікають, як баюри, шанцями
і перетворюються в лід…
- Наступний вірш → Василь Стус – Вітаю, чесний гладіаторе
- Попередній вірш → Василь Стус – Відтято голову народові
(Оцінок ще немає)