Коли благословлялося на світ
мені, малому,
коли найперші кроки —
від призьби до воріт — робив несміло,
з причілка квітли рожі,
поранкове
зернистими туманами омите
вставало сонце,
вуличка курна
мені всміхалась,
і гуділи дзвони.
Цепи гуділи,
і гуділи бджоли,
і очі матерні, мов двоє теплих сонць,
рожевили моє дитяче тіло,
так радісно тоді було ловити
веселі зайчики її очей.
І всюди — руки матерні, що пахли
для мене свіжовипеченим хлібом
і пахли сіном і землею пахли,
а у негоду — вітром і дощем.
Пропах весь світ очима материнськими!
- Наступний вірш → Василь Стус – Коли благословилося на світ
- Попередній вірш → Василь Стус – У цім безхліб’ї і бездоллі
(Оцінок ще немає)