Василь Стус – Коли благословилося на світ: Вірш

Коли благословилося на світ
мені малому,
коли найперші кроки
робило карооке хлопченя,
йому було відрадно,
що в дворі
горить моріг у змореній покорі,
обтяжений ночами і росою,
спалахуючи в променях ранкових
гіркою радістю
у райдужних гірляндах.
Важкі поранні дзвони від Грузькому
скотилися повільно до ковбань
по стежці між городами.
Землі —
від призьби до воріт! —
аж до смеркання.
Тут буде втіх і радощей і див.
Гуде земля
і бджоли загули,
і сад притих,
метелики заграли,
залопотіла вуличка курна.
Гудуть цепи
і дзвони,
і степи.
Та очі матерні,
мов двоє теплих сонць,
рожевили
моє дитяче тіло.
Так радісно було
мені ловити…