Коли летиш, відчувши раптом крила
З минулих літ, і посмішок, і лиць.
Коли летиш до сонця горілиць,
Коли летиш, і враз заговорила,
Зажебоніла повість життьова,
Затріпотіли погляди і руки.
Висока радість проростає з муки —
висока радість простірної влади.
Бо ти летиш — крізь хмари і крізь дощ,
летиш крізь поверхи гулкі новобудови.
Бо ти летиш — як вгвинчуєшся в товщ
Гулкої і глухої невідоміні.
Коли летиш — і тільки двійко крил,
і тільки двійко крил тебе підносить.
Заговорили, заговори…
Заговорили рухи — руху досить.
- Наступний вірш → Василь Стус – Коли важко – думаймо про майбутнє
- Попередній вірш → Василь Стус – Роки стихли
(Оцінок ще немає)