Коли на серці довгі трени,
Не пий так довго чадну сизь,
Стань під сполошені знамена,
Постій. Помовч. І озирнись.
Ти бачиш — час жалю не знає,
Хоч він і сам — і біль, і жаль,
І радість по ярах ступає,
А нас спиняє між проваль.
Нехай ти хвилі не піймаєш,
її по ритмах віднайдеш.
Дорогу в кроках виміряєш,
Бо шлях — без граней і без меж.
Даремні серця довгі трени,
Даремний жаль і марний біль.
Вітри перуть твої знамена
Над спокоєм пригаслих піль.
