Коли ступаєш на дорогу,
спочатку обійди залогу,
мету неначе обійди
і йди до неї манівцями,
і трудно зводь кінці з кінцями,
вік начуваючись біди.
Ти відійшов, ти зрадив віру,
по ній пройшовся потаймиру,
не оберіг зухвалу ліру,
рокочуть струни, аж тріщать.
Вгорі орли ширококрилі,
зухвало міряють зусилля,
а ти — внизу — забуте гнилля,
твоїх борінь чітка печать.
Дороги власної не бійся,
з метою у єдине злийся —
хіба не ти — твоя мета.
Чи ж не тебе земля пригріла,
чи не тобі зоря зоріла,
зоря світання золота.
- Наступний вірш → Василь Стус – З підбитим крилом
- Попередній вірш → Василь Стус – Добрий день, добо апокрифічна
(Оцінок ще немає)