Коли ти облетиш, як дух кульбабин,
і станеш, як колода на дровітні,
тоді спізнаєш правди гострий крик
під синім лезом. Як колун улипне
в обапола по вуха. Отоді
збагнеш, нарешті, непотрібну ціну
надій колишніх. Хрусне вір хребет,
до печі вкинений, пізнаєш, блазню,
комедії кінець. Пізнаєш вічність
нищівного багаття. Вторував
усеблагий дорогу до могили
одну. Під три чорти… (Перо лукаве,
даруй мій крик і розпач мій даруй).
- Наступний вірш → Василь Стус – Коня попереду жене
- Попередній вірш → Василь Стус – Коли в мій сон заходить Україна
(Оцінок ще немає)