Коли я роки перебуду
і не задубну по снігах,
і донесу свою маруду
комусь на докір чи на страх —
чи ти в мені впізнаєш мужа?
Чи батька розпізнаєш ти?
Чи вам здадуться забайдужі
моїх зотлілих доль хрести?
Чи, може, заголосять руки
і заламаються уста,
і не впізнається з-за муки
твоя небесна ліпота?
Ти, краю мій, мене впізнаєш?
Признаєш сина у мені,
котрого любиш і караєш,
і спопеляєш на вогні?
- Наступний вірш → Василь Стус – Упізнавай, самотносте, мене
- Попередній вірш → Василь Стус – Клади сліпий свій крок межи проваль
(Оцінок ще немає)