Коли ж ти виростеш, мале?
Попереду каріатиди.
Супроти них — всі наші біди.
Час наближається, але
як жаско! Дивишся на світ
опукло, з острахом, стооко,
бо долі сива заволока
ховає кров і сльози й піт.
О німото старих чинінь!
О теперішні богоборці!
Стара криниця ще при корці,
і коло неї — хижа тінь.
Та незглибима є глибінь.
Дорога западає в мороці.
Хто тільки здужав стати орця —
усіх густа окрила тінь.
Коли ж ти виростеш, мале
і станеш на поріг наруги,
де ми не вперше і не вдруге
конаєм на хресті, але —
щоб криком крикнути округи.
- Наступний вірш → Василь Стус – Мій добрий янголе, коли вгорі
- Попередній вірш → Василь Стус – І глянув я – і ось кінь білий
(Оцінок ще немає)