Колимське сонце стало сторч.
Бог ним махає, як ковадлом.
Пади-но з каменя на корч
і волю пий, аби не вадило б.
Довкола сопки геть рябі,
каміння, золото і кості.
Гей, земляки, заходьте в гості,
підданці спільної доби.
- Наступний вірш → Василь Стус – Стара людина, сопки давні
- Попередній вірш → Василь Стус – Одна гора – зима, а друга – літо
(Оцінок ще немає)