Колимське зілля в мене на столі
уже зелене листя попустило.
То кваплю я весну. То сонця жду,
то вітру з України виглядаю
(сьогодні вранці снився брат Іван.
Вологі вуса і вологий погляд,
і мова його, добра і ясна,
такий розважний брат мій!
Ще коли
у Києві зустрітись доведеться!
Чи дасть Господь?),
то волі пожаданої. Прийди,
о літнє листя й серце одігрій.
Коли узгір’ями трава прорветься
і клаповухий кедрик піднесе
стрільчасті вушка, щоб у розгомінні
просвітлих днин чекати добру вість:
то мушка задзижчала, то комар,
кульбаба, деревій. Попри потоці
мишій, а де не глянеш — іван-чай
і ягоди: брусниця червоніє
в одмолоділім листі — вже й цвіте,
як спогад про покинену кохану,
жалібно й скрадно.
- Наступний вірш → Василь Стус – На третій поверх – наче в вічність
- Попередній вірш → Василь Стус – І чебрецевий степ
(Оцінок ще немає)