Кому жити, а кому не жити —
тільки серце трудити своє.
Не шукай дороги, посполитий,
тішся тою, що Господь дає.
Бо живі не обирають щастя,
але горе обирає нас.
Дякую, мій Боже, за напасті.
Хай пробуде славен віщий глас,
що не дав нам тиші кам’яної,
кам’яного спокою не дав,
але поділивши нас надвоє
єдинитися зобов’язав.
Через смерть вертай до існування,
через муку до блаженства йди
віща повінь самопочезання
донесе нас в весі й городи.
- Наступний вірш → Василь Стус – Неначе гуси, відлітають роки
- Попередній вірш → Василь Стус – Від самоти і довгого чекання
(Оцінок ще немає)