Кострубата як сосна
свічка спілого оранжу
все освітлює до дна.
Синя темінь — по одну,
а вода — по другу руку.
Тут збавляй свою докуку
душу полишай нудну.
Підеш далі — по одну
руку — поклади алмазу,
а по другу вздрієш зразу
чорну гору крем’яну.
Чорну гору перейди,
брід знайди у водах Стікса,
на тім березі сліди
проведуть тебе до лісу.
Браму бачитимеш геть,
обійди її управо,
там тебе пантрує смерть
в образі мирської слави.
А знайдеш старий курінь,
почорнілий пень підкаже,
де знайти лапату тінь
свічки спілого оранжу…
