Ковчег твій — це похмурий саркофаг,
якому ти до скону вже стерничий.
Коли не роззирнутись по світах,
то сам собі вглядайсь, вглядайся в вічі.
Отак відчуй себе — і відсторонь,
щоб образ з образом не злютувався.
Бо цим ти жив, а того — начувався…
Піддайся ж владній магії долонь:
Хай буде неприступна — ця, з подоб
усіх твоїх остання подобизна.
Нехай німа, прихована, залізна,
вона земних не знає зваб, ні спроб.
- Наступний вірш → Василь Стус – І знов Господь мене не остеріг
- Попередній вірш → Василь Стус – Довкола стовбура кружляємо
(Оцінок ще немає)