І край чужинецький тебе оточив —
довкола лиш сопки й розпадки,
а від товариства, з ким дружбу водив
ні чутки, ні звістки, ні гадки.
Полон у полоні, межі стомежа,
ти вся — за горбами-горбами
натхнення і хорого серця ґанджа —
з синами, хрунями, рабами.
Ти тут довершишся, моя самото,
моя чужино безберега,
розлуко-незустріче, вічна мето,
красуне, князівно, сердего?
- Наступний вірш → Василь Стус – На віковому бездоріжжі
- Попередній вірш → Василь Стус – Вельможний сон мене опав
(Оцінок ще немає)