Кружеляють трамваї,
проїжджають машини,
голуби вилітають
із дощу, з хуртовини.
А Собор, наче віз
історичних реліквій, —
давній мамут
підводить чи то бивні чи ікла.
Бродять люди, запутані
в переглухле сукно,
і ридає тремке
безтелесе вікно,
щось провадять на поверсі,
щось нашіптує радіо,
батареї готелю
підслуховувать раді,
а за шторою нишкне,
хтось ховається в морок,
так і снилось:
біда завітає в вівторок.
- Наступний вірш → Василь Стус – Я саме проходив повз КДБ
- Попередній вірш → Василь Стус – Так незбагненно белькотять тополі
(Оцінок ще немає)