Василь Стус – Кружеляють вітри в деревах: Вірш

Кружеляють вітри в деревах,
від коріння до крон вороніє погребіла тиша.
Від коріння до крон
і від крон до коріння нирнув
сивий птах. Впав на голову.
Впав. В груди боляче вдарив.
Серце! Серце! Тримайся! Не треба.
Не бийся. Терпи.
Осінь косить серця споловілі.
Зерно прорешечують
і полова ув очі, ув очі полова летить.
Ще не час. Ще не мить.
Кружеляють вітри. Кружеляють вітри.
Кружеляють, лепечуть
і як гуси ячать, і як губи печуть,
і як губи мовчазно кричать.
То — зарано. Ге-гей!
То зарано.
Іще б — поборотися
Ще б до сказу. На сказ,
щоб сказати дві слові, казав той.
Ти ж козак? Ну ж, скажи?
Ти ж козак. Хай поганий,
а таки ти козак,
а таки, зловороже, козак.