Кричіть, волайте, галасуйте,
а ми спокійно сидимо
і топчем ряст і топчем руту
і це свободою звемо.
Як вільно нам! Серця одкрились,
німі отверзлися уста.
О ні, ми, друзі, не зблудились,
ми дожидаємо хреста.
Ще перебудьмо роки щастя,
ще почекаймо: буде внук,
котрому вимовити вдасться
те, що дозріло з наших мук.
Те, що нас кидало в дорогу,
котрій ні краю ні кінця.
Та є вона! І слава Богу!
Нам світять радісні сонця.
- Наступний вірш → Василь Стус – І чебрецевий степ
- Попередній вірш → Василь Стус – Спішить, смертельна буде
(Оцінок ще немає)