Куди? Будь ласка, в білий світ.
З речами? Без речей.
Лиш зизо позирнув сусід
через сумне плече.
Скидався він на ворона,
аж синій од пітьми.
Прощай, тюремна стороно
із чорними дверми,
де кругле вічко верещить,
висвистує квадрат,
де ні вночі, ні вдень не спить
товариш мій і брат —
тут щонайкраща суть твоя,
уже утрачена,
збігає, ніби течія,
ще й не настачена
про чорний день, коли життя
досмолить зашморга,
з-під тебе виб’є опертя.
То буде й нашого —
сухих небес нестерпний спирт
і затяжна плавба,
заки на тебе зійде мир —
сивого голуба.
- Наступний вірш → Василь Стус – І так здалось: отут я й народився
- Попередній вірш → Василь Стус – Здається, тільки раз у це обличчя
(Оцінок ще немає)