Василь Стус – І кулі свист, і рота зашморг: Вірш

І кулі свист, і рота зашморг.
Бо бруствер пересохлих слів —
поверх сердець, поверх голів,
поверхи днів твоїх пропащих.
А день твій. День. А дні твої
ледь голубі підводять роги.
І літ розстеблені гаї,
твої розстеблені — під ноги.
Твої мороки. Жах твій. Жаль
затисни між ребер — собою.
Мій ловелас, мій час, мій жадібний,
пожежний мій, запраглий оргій,
диктаторе словес і рим,
диктаторе ума і серця!
За те, що в молодій порі
ми ріками пливем — ти сердишся?
Ми ж повінню — поверх цензур.
Ми ж хвилею — повище дамби,
ми тугою — поверх зажур
до радості, що серце вабить.
Цвинтарній тишині казарм,
камінним мурам — непідвладний
мій вік. Мій час. Червонобарвне
в нас б’ється серце нерозгадане.
Так дні пливуть. Немов медуз
присос пекучий — тіло жалять.
І душу жалять. Обірвусь
і не вдержусь в диму іржавім.
І в день. І в ніч. У скалки вір
багряним серцем наколюся.
Поверх цензур. Поверхи мір
циновим паводком проллюся.