Київ нічний ряхтить, ніби на білім шклі,
мить — тільки мить і мить — рвуться в душі жалі.
Трасо! Очей пунктир. Спогадів нагад-біль.
Може востаннє вір, кругла земна таріль.
Впала з очей мана. Д’горі стремить сосна.
Чорна сама одна туга — не знає дна.
Довгий автомобіль — кругла земна таріль,
синь — бережечок-біль — рветься з своїх зусиль.
Київ нічний ряхтить, ніби на білім шклі,
мертвий мій сон летить на молодім крилі.
- Наступний вірш → Василь Стус – Сокочуть кури
- Попередній вірш → Василь Стус – Реве літак
(Оцінок ще немає)