Василь Стус – Київський жебрак: Вірш

Протон. Протуберанці. Торба.
І шлях. І костур. І рука
старого діда-жебрака.
Мов круча, спина круто горбиться.
А ув очах нуртує зненависть.
Вони не молять, а кленуть.
І в погляд запада, мов в невід,
передосіння каламуть.
Передосіннє шерхле листя,
і ластівки, і голуби
тріпочуть у твоїй ганьбі,
нанизані, немов на вістря,
на зір старечий. Анікого —
ані очей, ні рук, ні слів!
Кому до нього? Людські погляди
в сонця задивлені до сліз.
До самозабуття. До тьмяності.
Протон і космос — на устах.
О благородство сьогочасності!
О людська чесність, в серце вставлена!
Любов людська — мов залицяння!
Мов зобов’язання любить.
Мов зобов’язання добі
народженням і існування!
О совісті людської садна!
О лицемірство душ людських!
Серця, підлотою окрадені,
каліки ниці, жебраки!
Нема в вас подання? Ходіть —
я буду кидати — прокльони!
Ловіть — обриджені, уклонені,
мою жебрацьку лють ловіть!