Лапата блідла лобода,
Прорізувався дрібно верес,
А нам з тобою не біда,
Коли життя — навхрест і через.
Коли життя — як зов вождя,
Коли життя — як поклик плоті
Від мезозойських ер жадань,
Коли несила заваджать
На час, на завсіди, на потім
Від круглих мезозойських зір
І до колючих зір сьогодні.
- Наступний вірш → Василь Стус – Але гнеться імперія
- Попередній вірш → Василь Стус – Дуби, кремезні, наче запорожці
(Оцінок ще немає)