Василь Стус – Лекція голови колгоспу поетові: Вірш

Коли настає апатія
і прикрутить, як кажуть, до сліз.
Пиши: хай живе партія!
Хай живе комунізм!
Звісно, від серця треба.
А то: візьмуть в оборот:
потовчуть тобі ребра,
закриють рот.
Та й якої тобі хороби ще?
Не босий і не голодний.
Колгоспники хліб вирощують?
Жереш — скільки завгодна?
Одягнутися, взутись маєш?
Гроші — є?
Доба комунізму, папаша,
настає.
А те, що десь у колгоспі
пашпорта не дають.
А Господи!
Живуть же люди
І хліб, як Ленін казав, жують.
Та й, між нами, якого їм пашпорта?
Розбіжаться, як руді миші,
Кажуть, у місті є все
(хоч дещо й по карточках).
А ми що — гірші?
Дай-но їм тільки волю —
Наберешся, як май, груш.
Як треба, партія вирішить їхню долю,
А ти вже краще — не руш.
Пенсію дали. Ні, давай іще.
Мужик, він зажерливий. Мало не лусне,
так що, папашо, вивчай політграмоту,
а про них не хвилюйся.
Я б вас, поетів,— та на густеньке решето.