Ліг горілиць — і подивляю зорі,
а за плечима в мене вся земля.
Отак лежу в покірній непокорі,
і Бог мені шепоче іздаля:
мій гноме, рабе власної гордині,
ти макова зернинка в цих світах,
явись мені в промінному одінні
рукою прогорнувши сонця спах.
- Наступний вірш → Василь Стус – Як світлячки, що миготять із ночі
- Попередній вірш → Василь Стус – Душа переболіла – ні жалю, ні страху
(Оцінок ще немає)